Я запаслась терпінням, вижимками з емоційно-фокусованої терапії та ненасильницької комунікації щоб донести вам от що.
Давайте спочатку домовимось, що комунікацію ми використовуємо для того, щоб іншій людині ПОЯСНИТИ, як ми почуваємось, а не щоб ПЕРЕКОНАТИ її робити так як нам треба.
Відчуваєте різницю?
Оце “Я НЕ ДОГОВОРИЛА” часто з’являється в другому варіанті, коли хочеться дотиснути, коли здається: от зараз я знайду відповідні слова/емоції/жести/тембр і зможу його ПЕРЕКОНАТИ, щоб він точно ЗРОЗУМІВ що я маю на увазі.
Я можу сказати: Я втомлена і мені зараз важко (варіант 1)
Або я можу сказати: Ти МАЄШ мене зрозуміти. Ти МАЄШ зрозуміти як мені важко (варіант 2)
У першому варіанті ми просто ділимось з іншою людиною своїми почуттями та емоціями, в другому варіанті це звучить як призив до якоїсь дії – “Мені погано! Зроби з цим хоч щось”
Ви можете звісно заперечити і сказати: Це близька людина і ми хочемо від неї підтримки, хіба це не правильно?
І я звісно ж скажу, що це правильно. Ми створюємо близьке коло і емоційну прив’язаність саме для того, щоб почувати себе більш надійно та безпечно.
Але якщо за допомогою комунікації вам не вдається донести до партнера свій стан і свої потреби, то проблема тут не в комунікації і не в тому що треба говорити “голосніше”, “чіткіше”, “більше”. Проблема тут в самому стосунку, а саме в якості контакту.
Людина може не розуміти моєї потреби, тобто по суті не відчитати меседжу який я їй сигналізую. Можливо мої переживання їй не знайомі, а можливо їй не цікаво в це емоційно включатись. – і тут знову ж питання про якість зв’язку, Бо якщо я віддаю зв’язку емоційний ресурс, а мій партнер – ні, то WTF і що ми тут робимо?
Якщо ж я насідаю, насідаю, насідаю, то замість емоційної включеності я отримаю емоційну відключеність. Насильно натягуючи свою думку на свого партнера я можу отримати “Добре”, сказане крізь зуби. Ну тіпа мета досягнута, але якось так собі, не дуже, бо він то насправді нічого не зрозумів, я просто задовбала його як той дятел.
ПРИЧИНИ ВІДСТОРОНЕНОСТІ ПАРТНЕРА
Партнер може відсторонюватись від нас в моменти неконтрольованого емоційного загрузу. Він може це робити з декількох причин:
– Він може відчувати себе поганим або недостатньо хорошим для вас, якщо ми весь час незадоволені. Тоді в нього внутрішньо є відчуття: “Я не можу зробити її щасливою, вона постійно нарікає. Їй зі мною погано”
– Він може мати ту саме потребу, що і ви. І коли ви про неї говорите, це поглиблює його власні пробіли. Партнер не може наповнити нас в тому місці, де сам відчуває потребу.
– Він може розуміти ваші слова, але не розуміти ваш стан. Розуміти що ви відчуваєте, але не розуміти, що з цим робити. Розуміти причини, але не знати, як їх вирішити. Мати власний погляд на проблему, але ви не даєте йому висловитись. – Брак щирої комунікації з обох сторін, бажання “бути правим” і задавити своєю думкою свого партнера не дають порозумітись на емоційному та словесному рівні. Ви маєте бути партнерами, зацікавленими в тому, щоб прийти до спільного рішення. Проте найчастіше люди ведуть себе як конкуренти, де тільки хтось один може бути правий:)))
Був в мене ще такий момент, що один з партнерів не включається в конфлікт і другий партнер зчитує це як байдужість. Дуже часто – вивести кохану людину на сильні емоції = протестувати, що ми для неї не байдужі. Це деструктивна і довербальна схема, коли ми не використовуємо слова за прямим призначенням, щоб проснити собі певні моменти, а використовуємо їх як засіб впливу.
В цьому випадку я би подивилась на те, як я можу показувати небайдужість по-іншому? Чи виражаю я партнеру те, що він для мене цінний. Чи робить він це саме для мене? Тому що це – основа безпечного контакту і грунт для тої власне ненасильницької комінкації, де ми можемо говорити один з одним, не використовуючи маніпуляції задля досягнення “результату”
І результат – це не переконати, а поділитись. Бути почутим, а не бути правим. Ну ви зрозуміли.
